Персональний блог вчителя англійської мови, музичного мистецтва та класного керівника
Климчук Маріанни Олександрівни
с.Долішній Шепіт Вижницького району Чернівецької області
Так як свято Хеловін припадало на наш відїзд, то нам його влаштували у останню суботу. Нас запросили на ранчо до однієї вчительки (вже не згадаю до кого). Там ми мали змогу гарно відпочити, переодягнутися в різні костюми та повправлятися у вирізуванні гарбузів.
Першого дня як ми прибули у Ріно, нас поселили у такому собі хостелі Legacy Vacation Club. Мене поселили з Мріду з Індії. У "квартирі" було дві кімнати - одна спальня, одна вітальня з телевізором та диваном, кухонний куток з плитою, холодильником, посудом та мікрохвильовкою та дві окремих ванних кімнати. Одні двері виходили в зовнішній двір, одна на вулицю.
Першого дня нам зробили екскурсію по місту. Стейсі розповідала нам все про місто та як добратися до університету громадським транспортом.
Екскурсія по території кампусу.
Свято університету Wolf pack
Це ж свято, але зняте Анною Макаровою від початку.
Люди відпочивають на території кампусу.
ми теж грали в різні ігри
прогулянка по місту.
На першій організаційні зустрічі нам видали для користування ноутбук та телефон з американським номером. Телефони згодом залишилися нам, а ноутбуки ми повернули.
Перед університетом вранці можна побачити таку машину, яка стриже траву.
26 вересня. Екскурсія по університету - бібліотека. Excursion to the university library.
Прилади, якими можна скористатися студентам університету.
Всередині університету (29 вересня)
30 ВЕРЕСНЯ 2017 Today we had a great time in our host family at Nancy Casper's house together with other nice people. A lot of thanks to Norma, Nancy's mother, who is 93 if I'm not mistaken and who cooked so delicious meal for us. Also, there I met a guest from Ukraine, who's been living to the USA for 25 years already. And a map of visitors with colored pins where I've found a pin on Chernivtsi oblast
3 ЖОВТНЯ 2017 РОКУ Сьогодні була цікава зустріч з студентами університету Ріно. Кожен студент мав завдання дослідити країну свого партнера та підготувати запитання, що його цікавлять. Мій партнер по спілкуванню -Джессі Олівер, майбутній вчитель історії. Заняття в університеті до 7 вечора. Тож додому поверталися вечірнім Ріно.
Проживаючи у Ріно ми багато їздили - і на практику до шкіл, і на обід до friendship families.
Одна з таких вечірок була у нашої учительки - Каріни Блек. На цьому відео Катя з Білорусії навчає нас свого національного танцю
Дорога за школи (відео)
Церемонія закриття програми в автомобільному музеї Ріно.
Єршат дарує костюм.
Виступ Хуїн та Анни Макарової
На церемонії закриття я презентувала фільм про наше життя в Америці
Містечко Віджинія - це невеличке туристичне містечко, в давньому ковбойському стилі.
Того дня, коли ми туди поїхали на екскурсію. там відбувався парад байкерів з усіх штатів.
Почну з дороги туди. Так як я живу в селі, де є крутий серпантин дороги до перевалу Шурдин, то дорога до містечка нагадала мені про мою місцевість, за винятком того, що дорога в Америці - скло, не зважаючи на те, чи вона у місті чи в селі. Зараз багато коротких відео про дорогу до містечка.
Ось така дорога в горах Невади.
Піднімаємося вище
Коні на дорозі (ой, яка дивина!)
Байкери нас обганяють і обганяють.
Зупинка на початку містечка. Спостерігаємо, як у місто зїжджаються байкери.
А я зазираю за кіньми, щоб їх зняти...Ніби в Америці не може бути коней.
Святкування мотокультури ці дні. Нам повезло, зазвичай інші групи цього свята не бачили. Тисячі мотоциклів вздовж вулиці.
Тротуар, вимощений дошками.
Екскурсія містечком.
Зупинка байкерів
МОЄ СЕЛФІ ВІДЕО вулицями Вірджинія Сіті
У магазині ковбойських речей
Виїхати з містечка назад було трішки проблематично
Фестиваль у всій красі...
Люди відпочивають...
Нарешті, дорога більш-менш вільна. Дивує порядок на вулиці, незважаючи на таку кількість людей...Ми направляємося до старовинної залізничної колії, щоб здайснити екскурсію навколо містечка на потязі.
Ось цей потяг
Екскурсовод, який розповідає про маршрут. Гуморист...
Шановні друзі! Мрії збуваються! Проте, для того, щоб вони збулися, потрібно не лише мріяти, а й хоча б трішки любити свою роботу. Саме любов до моєї вчительської професії привела мене до поїздки у Відень, на мистецький вікенд, який я змогла провести разом зі своєю другою половинкою. Неможливо виразити слова вдячності Українському Культурному Фонду та всім людям, які там працюють; Освіторії та всім дівчатам, які там працюють, Global Teacher Prize Ukraine і всім людям, які причетні до нього, всім-всім, хто читав мої "писання" у анкеті та есе, моїм колегам по роботі, які мене підтримували, коли я збиралася кудись "пхати свого носа", моїм учням. які завжди з охотою беруть участь у всіх заходах, які я їм пропоную, і без них не було б моєї праці.
Отже, замість одного села у Відень поїхало цілих два - це я і мій чоловік. І зараз до вашої уваги невеличкий фото і відеозвіт про моє перебування у столиці Австрії.
Я прилетіла до Відня 6 грудня десь 4 годині дня. З аеропорту до центру міста везе спеціальний поїзд, який курсує щопівгодини CAT (City Airport Train). Це дуже зручно. Ти можеш купити квитки як онлайн, так і відразу в аеропорту, туди і назад, зі скидкою. Ми так і зробили, купили квитки відразу туди і назад. В самому поїзді був дуже смішний кондуктор, який висловив свою промову спочатку на німецькій мові, потім на англійській. Він сказав: "Шановні пасажири, приготуйте свої квитки. Якщо у вас немає квитка, не стрибайте, будь ласка з поїзда, а підійдіть до мене у купіть його у мене....".
Коли ми приїхали у центр Відня, нам потрібно було добратися до готелю. Навігатор показав нам, що до готелю треба їхати 8 зупинок на метро. Ми запитали , де метро. Воно виявилося тут же, ми стояли біля входу в нього. Чому ми його не помітили? Тому що зовсім немає людей і толкучки, як, наприклад, на будь якій станції метро у Києві. Квитки на метро можна купити в автоматі. Це паперові квитки. Потім їх треба "валідувати" у спеціальному автоматі при вході до метро. Першого разу квитки нам домомогла купити мешканка Відня, яка чудово розмовляла англійською мовою. До речі, ВСІ люди, до яких ми зверталися чи на дорозі, чи в магазині - ВСІ вміють розмовляти англійською. Знову ж таки - черги ні біля квиткової каси, ні біля входу в метро. В поїзді метро теж не дуже людно. Кожну станцію оголошують і оголошують, куди вихід. Я вивчила фрази "Ауфштюке рехтс, ауфштюке ліхтс".
Зупинка метро
Зупинка метро
Квитки на метро
Готель знаходився майже через дорогу від зупинки метро Hietzig. Проте, щоб культурно до нього добратися, потрібно було кусочок дороги обійти до пішоходного переходу. І відразу видно, хто порушує правила перебігає дорогу не там, де треба - це туристи. Ми зачекінилися і вирішилися пройтися трішки по місту, щоб не втрачати дорогоцінний час. Вітрини магазинів вже повністю прикрашені до Різдва. Працюють магазини до 5-6 години. Рідко хто до 7-ми. Субота і неділя майже у всіх магазинах вихідний.
Ялинка і ратуша навпроти готелю.
Святкові вітрини вечірніх магазинів.
Вечірнє місто...
Це відео знято біля нашого готелю
Цікавий магазин з музичними інструментами
Царство холодної зброї.
Після прогулянки містом ми замовили романтичну вечерю в номер.
Думаю, не варто розповідати про сніданки у готелі. Віденський готель не порівняти з київським (хоч я й не такий крутий спеціаліст у готелях).
(Кілька фото і відео з готелю)
В суботу, 7 грудня об 10 годині ранку ми поїхали до Віденської опери на концерт класичної музики. Зі станції метро Karlsplatz підземний перехід вів прямісінько до Опери.
В переході викарбувані зірки композиторам -класикам
Зірка композитору Бедржіху Сметані
Зірка композитору Белі Бартоку. Ві свій час у музичній школі грала багато його етюдів.
Вихід з метро до будинку Опери. Заблудиться тільки той, хто не вміє читати.
Будівля Віденської опери
Вулиці навколо....
Коли я дивлюся на ось ці будівлі - я бачу наші Чернівці. Вони - не маленький Париж, вони - Відень. Недарма багато будівель у Чернівцях збудували за часів Автро-Угорщини.
І ось прийшов час концерту. Ближче до початку зал заповнювався і заповнювався. У квитках немає місць, тому ти сідаєш там, де є вільне місце. Молодь на концерті - це переважно туристи. Купити квиток в оперу - дорого, від 130 євро. Концерт класичної музики - 36 євро. Тому тут було багато туристів. Проте, самі віденці, які прийшли на концерт - це люди надпохилого віку, які ледве з паличками йдуть - але йдуть, парами, чоловік і жінка. Чоловіки галантно допомагають знімати пальто, це так гарно спостерігати... Для віденців похилого віку - це культурна програма. І вони можуть собі її дозволити. Читаю в інтернеті - розмір середньої пенсії в Австрії - 2 тисячі євро. Тоді концерт класичної музики у нас мав би коштувати 36 гривень....
Концерт складався з двох частин. В першій частині виступало тріо у складі двох скрипалів та віолончеліста. У цьому відео ви можете побачити початок концерту. Проте, як тільки розпочався сам виступ, мені на вухо відразу сказали, що знімати не можна. (Хоча на першому ряду сиділа тьотя з великим фотоапаратом і знімала постійно. І щось не журналіста вона не була схожа....) Ну да і Бог з ним...
Що для мене було незвичним? Після кожного твору, хо і була невеличка пауза, ніхто не плескав у долоні. Аплодисменти були лише після закінчення цілої частини (30 хвилин). Тривали ці аплодисменти десь хвилин 5 безперервно, артисти виходили і заходили три рази. Потім перерва на 10 хвилин. У концертному залі був такий собі "буфет", де можна було купити вино, пиво, води... Що люди й робили.....
У другій частині виступав ансамбль вже у складі 7 людей. процедура та сама - плескаємо лише після завершення півгодинного концерту.
Після концерту ми відразу ж пішли до музею Альбертіна, який знаходився неподалік.
Цікавим є те, що на вулицях для туристів є , окрім великих hop-on автобусів, і брички, і карети, як везуть на екскурсії по місту. Вього за 40 (чи 45) євро четверо людей можуть прокататися по місту в давньому виді транспорту.
Музей мистецтва Альбертіна
Дайте мені крила, і я полечу далеко...
У музейних коридорах багато ось таких скульптур.
У цьому музеї кожна зала має свій колір стін. Біля кожної картини на стіні є надпис на двох мовах про автора та про картину. До вашої уваги невеличка екскурсія по залах музею Альбертіна.
Серія цікавих малюнків виконаних олівцями двох кольорів.
Отже, ви змогли побачити все розмаїття художнього таланту у музеї Альбертіна.
Далі ми за допомогою навігатора вирушили пішки до музею Kunst Historisches Museum Wien. Відповідно, по дорозі ми теж робили різні фото.
На цій вулиці ми зустріли особливо багато туристів, цілими групами. Головний групи носив прапорець, піднятий вверх, щоб інші члени групи могли бачити і не відставати. Саме ця вулиця нагадала мені вулицю Кобилянську у Чернівцях, де теж посеред вулиці ростуть дерева, а навколо дерев лавочки для перехожих.
Святкові прикраси до Різдва
Магазин з роялями.
Памятник Гете
Памятник Моцарту
Сам музей знаходився у великому палаці, навпроти якого теж був палац. А між палацами гарний парк з декоративними деревами. А у парку різдвяна ярмарка, де продавали пунш та глінтвейн у гарних кружечках, які ми придбали дітям у подарунок.
Палац, у якому знаходиться Kunst Museum
Тут ми купили апельсиновий пунш, та на згадку дітям залишилися ось такі горнятка.
До вашої уваги невеличка екскурсія музеєм.
В кожному залі є ось такі крісла для відвідувачів перепочити.
фото з другого поверху
Тут можна побачити портрети абсолюно всіх правителів династії Габсбургів з роками їх правління.
На деяких фото правителі вочевидь мали синдром Дауна (перепрошую)
Колекція монет різних розмірів, з різних металів, різних століть. Безліч...
Після музею по дорозі додому...
Урни для роздільного сміття
У неділю 8 грудня ми виїхали з готелю і вирішили піти у парк Шонбрюн, який був зовсім поруч.
І ось ми на території парку. Ми планували відвідати зоопарк. Та поки його знайшли, дякуючи навігатору обійшли весь парк і побачили багато гарного. Фото з Вікіпедії показує його ось так.
А так побачили його ми.
Влітку тут розарійю А поки що розочки відпочивають
А тут лабіринт і......лабіринт (тонкощі перекладу maze and labyrinth)
А ось і зоопарк, який ми хотіли побачити
Яка краса, чистота, доглянутість у цьому зоопарку. Розмаїття найнеймовірніших тварин. Ну я ж село, і жирафа живого, до речі, ще не бачила...
"Я хочу, щоб він повернув своє лице...."
Тут, в окремому приміщенні, можна було побачити найрізноманітніші комахи.
В ніші за склом створено природні умови для перебування для комах.
А поні тоже коні....
Дуже гарні умови в зоопарку створено і для дітей, щоб вони могли порозважатися. Відлиті фігурки різних звірів, щоб сфотографуватися. Чудовий дитячий майданчик для розваг зі підземними ходами. Ніби потрапляєш у казку "Аліса в країні чудес".
Також у парку можна напрокат взяти візочок для перевозки дітей
Кожна дитина може спробувати себе в ролі екскаваторника і покерувати справжнім екскаватором, який за євро на дві хвилини навантажує та висипає пісок.
Тигра я пробувала "спіймати на камеру" з різних ракурсів, але йому подобалося рухатися, а не сидіти на місці.
Тут створено умови для мавпочок. Вони можуть гратися як всередині так і надворі, користуючись спеціальним виходом.
Пройшли мимо панди
Етапи нашої еволюції (чи то деградації?)
Заглянули до жирафів
Пальмхауз. Зараз тут оранжерея.
Після відвідин цього прекрасного зоопарку ми за порадою Оленки поїхали до замку Бельведер. Зупинка метро Landstrasse і навігатор нам в допомогу... Поки ішли вулицями - ще трохи фото Відня....
Нижній замок Бельведер
Верхній замок Бельведер
З іншого боку палацу теж була новорічна ярмарка, де ми знову купили рунш, але вже в інших горнятках.
Торговий центр, з якого їде поїзд до аеропорту.
Тут я собі придбала напамять горнятко з портретом Моцарта і таку ось скрипочку з абрикосовим лікером. Що-що, а я любила грати сонати Моцарта в музичній школі.
Нові "пуншеві" черевички
Ось і все. Казка закінчилася. Гудбай, Відень. В цьому житті ми вже не зустрінемося....
А всі, хто може собі дозволити приїхати у Відень - приїжджайте, не пошкодуєте! А хто не може- подавайтеся на Global Teacher Prize Ukraine!
